1.Походження свята
В основі свята — повідомлення архангела Гавриїла Діві Марії «благої вісті» (звідси і Благовіщення) про народження у неї божественного немовляти, Спасителя роду людського.
В Назареті, на тому місці, де Архангел Гавриїл благовістив Діву
Марію, побудований храм в пам'ять Благовіщення Богородиці.
Святкування Благовіщення встановлене Церквою у IV ст. після того, як самостійно почали відзначати Різдво Христове. Дату Благовіщення встановили, відрахувавши 9 місяців від Різдва. Крім того, Святі Отці Церкви пояснюють дату Благовіщення ще й тим, що Бог сотворив чоловіка в день 25 березня. Крайні строки, з якими збігається Благовіщення, — четвер 3-го тижня Великого посту та середа Пасхального тижня (за Юліанським календарем). Відповідно до значення цього дня церковне святкування Благовіщення не скасовується, навіть якщо свято припадає на Великдень; піст заради нього послаблюється. У залежності від часу, свято може тривати 3 дні або 1 день.
2.У мистецтві
Іконографія Благовіщення починається в
ранньорхристиянській епосі, можливо, з фрески т.зв. катакомби Прісцилли, III ст. та мозаїки
базиліки Санта-Марія Маджоре в Римі,
V ст.
До пізнього середньовіччя місце дій -
будинок Йосипа Обручника - змальовувалося
символічно. Знайшла відображення й апокрифічна версія II ст., згідно з якою
перша сцена відбувається в Назареті поблизу колодязя, друга - в будинку Йосипа.
Символічні предмети: тканина, перекинута
між стінами будівель, біла лілія в руці архангела Гавриїла, посудина з водою в руках Марії -
непорочність Богородиці; запалена свічка - духовне горіння Марії; яблуко -
гріхопадіння, яке буде подолане через народження Христа; червона тканина -
тканина для Єрусалимського храму або символ
зароджуваної плоті Христа.
Візантійське мистецтво робило акцент на
зображенні урочистої церемонії (архангел приходить до Марії з офіційним
посланням), мистецтво пізнього західного середньовіччя - куртуазність (вісник
Бога поклоняється чистоті й красі Дами).
Беато Анджеліко зобразив молитву архангела
й Марії, цю сцену він протиставляв вигнанню в раю.
Тарас Шевченко розкрив сюжет через образ
матері-страдниці
Благовіщення й народні повір'я українців.
В Україну свято прийшло з утвердженням
християнства, проте в подальшому народні язичницькі традиції продовжують
співіснувати з християнським святом. В народі одержало назву «третьої зустрічі
весни» (після Стрітення і Сорока Мучеників). Вважається, що весна в
цей день остаточно поборола зиму, Бог благословляє
землю і відкриває її для сівби. За народними уявленнями, лише після
Благовіщення можна було розпочинати польові роботи. Раніше ж «турбувати» землю
вважалося великим гріхом.
До цього свята лелеки зазвичай прилітали з вирію та
починали вити гнізда. Існувало повір'я, що на Благовіщення відкривалася земля і
з неї виповзали змії, вужі та інші плазуни.
У цей день здавна існував звичай випускати
на волю пташок: «Щоби співали на волі, Бога прославляли та просили щастя-удачі
тому, хто їх випустив». Господар випускає на волю, на сонце також всіх тварин,
навіть пса і кота виганяє на подвір'я — «щоб чули весну і самі про себе
дбали».
Пасічники цього дня виставляють на двір
вулики.
У церкві цього дня святять проскури. Потім пасічник проскуру кришить та висипає її у мед,
«щоб бджоли роїлися», а сівач змішує з землею та сіє по чотирьох кутах
ниви — «щоб дощова хмара ниви не минала»; проскуру заривають у землю, «щоб
град посіву не побив».
Благовіщенську проскуру, як і богоявленську та стрітенську воду, зберігали за образами.
Вважалося, що, коли на Благовіщення, йдучи
по воду, дівчина знайде квітку первоцвіту, цього літа вона вийде заміж. Пролісок, що знайдуть на Благовіщення, віщує щастя. Якщо
вмитися водою, в яку покладеш цей пролісок — будеш вродливою.
Існує повір'я: яка погода на Благовіщення,
така і на Великдень.
Український народ особливо шанує свято Благовіщення і
суворо забороняє всяку працю того дня: за його думкою навіть птиця на
Благовіщення святкує, гнізда не робить (Номис,
418). На Благовіщення, казали, досить тільки торкнутися якого насіння, чи зерна, щоб воно зараз же втратило свою сходову
силу і ніколи не запліднилося. Не можна, казали, також підкладати того дня і
яйця під курку, бо зробляться бовтунами або вилупляться з них каліки.
Все, що належить до зачинання, було
обставлено суворими заборонами: Благовіщення — це свято землі, і тому, як
писав проф. Грушевський, супроти нього наказувано
боязкий містицизм, щоб, бува, чимсь його не споганити, не порушити. Бог благословляє
на Благовіщення землю, або, як казали гуцули. —
"вкладає в неї голову, щоб її розігріти, і від того будиться всяка живина,
що спала в землі — муравлі, жаби, гади. Від Воведення до Благовіщення не можна порати землі, а від
Благовіщення можна вже над нею працювати, бо Бог поблагословив того дня рослини —
«і всяке диханіє». Різні забобонні вірування, ворожіння, магічні акти в'яжуться
з цією основною ідеєю розбудження землі і скритого в ній життя, що її
український народ прив'язував до свята Благовіщення.
Крім того для українського селянина за
народною символікою, Благовіщення віщує, і тому з ним в'яжеться багато прикмет:
яка погода на Благовіщення, така й на Великдень буде. Якщо на Благовіщення дощ іде, то добре
вродить жито. Якщо на Благовіщення вже сидять бузьки на яйцях, весна буде тепла.
